Поява відновленої Польської держави на мапі Східної Європи після 1918 року докорінно змінила становище мільйонів українців. Галичина і Волинь опинилися в межах нової держави, а їхні мешканці зіткнулися з правилами, які часто були чужими й болісними. Польська влада почала перекроювати життя українців одразу в кількох вимірах: на рівні кордонів, адміністрації, школи, церкви та земельних відносин.
Перша світова війна зруйнувала старі імперії, а на їхньому місці у Східній Європі постали нові державні кордони. Для українців, які жили на цих теренах, це означало, що їхні домівки опинилися під юрисдикцією Варшави. Нові кордони нерідко розривали старі економічні й культурні зв’язки, а мільйони людей, які ще нещодавно належали до різних імперських систем, мали пристосовуватися до польського державного ладу. Місцева адміністрація, суди та фіскальні органи почали діяти за новими законами, а чиновники нерідко керувалися логікою, далекою від потреб українського населення.
Освіта стала однією з головних сфер, де українці відчули зміну влади. Шкільна політика, яку запроваджувала польська держава, визначала, якою мовою навчатимуться діти, які предмети вивчатимуть і як улаштоване шкільне життя. Для багатьох громад це була не просто реформа, а втручання в щоденне життя. Батьки, учителі та священники мусили шукати способи зберегти українську освіту в нових умовах. Школа, яка раніше була частиною звичного світу, почала працювати за іншими правилами. Освіта залишалася для українців не лише справою знань, а й простором, де вирішувалося, якою мовою і в якій традиції зростатимуть наступні покоління.
Церковне життя також опинилося в нових умовах. Влада встановлювала правила для релігійних громад, і це впливало на повсякденне життя людей. Для українців Галичини і Волині, де церква відігравала величезну роль у громадському житті, зміни були особливо болючими. Парафії мусили діяти за державними приписами, які нерідко не збігалися з місцевими традиціями. Стосунки між державою і церковними громадами стали одним із важливих чинників суспільного напруження.
Найгостріше нові порядки відчувалися на селі, де земля була основою життя. Для більшості українців саме аграрне питання визначало соціальне становище, тому зміни в земельній політиці сприймалися особливо чутливо. Польська влада розглядала аграрні відносини як частину державної політики. Зміни, пов’язані з власністю, користуванням і розподілом землі, перебудовували становище українських селян. Для багатьох із них втрата звичних прав або неможливість отримати наділ означали не лише економічні труднощі, а й підрив традиційного способу життя.
Разом ці зміни творили нову реальність. Українці, які століттями жили на цих землях, опинилися в становищі меншини, чиї інтереси нерідко ігнорувалися. Уряд у Варшаві бачив у Галичині та Волині частину єдиної польської держави, тоді як місцеве населення сприймало нові порядки як нав’язані ззовні. Зіткнення цих поглядів визначало суспільну атмосферу міжвоєнного періоду і впливало на повсякденні стосунки між людьми різних національностей.
Наслідки такої політики відчувалися впродовж усього міжвоєнного двадцятиліття. Вона формувала ставлення українців до польської держави, впливала на політичні рухи, культурне життя та повсякденні стосунки між людьми. Те, як польська адміністрація перекроювала життя українців Галичини і Волині, стало частиною ширшої історії Східної Європи, де кордони, влада і суспільство постійно змінювали одне одного.
Міжвоєнний період тривав до 1939 року, коли початок Другої світової війни знову змінив кордони та владу в регіоні. Проте досвід цих двох десятиліть залишив глибокий слід. Він показав, наскільки важливими для збереження ідентичності є школа, церква і земля, а також наскільки болісним може бути втручання держави у звичний устрій життя.