Система правосуддя в Україні дедалі частіше стикається з випадками, коли для ухвалення справедливого рішення недостатньо просто визнати факт правопорушення. Натомість необхідно враховувати обставини, що вплинули на поведінку людини, та визначити механізми, які допоможуть знизити ризик повторного конфлікту із законом. Саме на цьому ґрунтується концепція терапевтичного правосуддя, яка активно розвивається в різних країнах світу.
В Україні дискусія про впровадження такого підходу розпочалася насамперед щодо ветеранів та ветеранок. Держава має особливий обов'язок враховувати наслідки участі людини в обороні країни та забезпечувати підтримку тим, хто її потребує. Хоча переважна більшість захисників успішно адаптується до цивільного життя, саме ця категорія має стати першою для апробації інструментів судово-реабілітаційної процедури як вираз особливої відповідальності держави перед своїми захисниками.
У межах дослідження українська команда запропонувала концепцію судово-реабілітаційної процедури (СРП), яка спирається на міжнародний досвід, зокрема практику Veterans Treatment Courts у США. Ключова особливість підходу полягає не у створенні нових інституцій, а в побудові ефективної взаємодії між тими структурами, які вже працюють з людиною. Саме ця логіка покладена в основу запропонованої для України моделі.
Коли в Україні виникає новий виклик, першим рішенням часто стає пропозиція створити новий орган. Проте проблема рідко полягає у відсутності інституцій — набагато частіше йдеться про відсутність взаємодії між тими, хто вже працює. У сфері підтримки ветеранів сьогодні діють десятки державних органів, громадських організацій та спеціалізованих служб. Кожен виконує важливу функцію, але ці функції не завжди поєднані в єдину систему.
Міжнародний досвід показує, що ефективність програм терапевтичного правосуддя визначається саме здатністю об'єднати навколо людини різні механізми підтримки та забезпечити їхню скоординовану роботу. Тому судово-реабілітаційна процедура — це насамперед механізм міжвідомчої взаємодії, а не нова установа. В її основі лежить травмочутливий підхід, який дозволяє своєчасно виявляти потреби людини та координувати підтримку між різними учасниками процесу.
Першим елементом СРП є ідентифікація ветерана або ветеранки. Будь-яка система підтримки починається з розуміння того, кого вона має підтримувати. При цьому йдеться не про окремий режим правосуддя і не про привілеї залежно від статусу. Ідентифікація потрібна для того, щоб система вчасно побачила людину, щодо якої держава має забезпечити належну підтримку та врахування наслідків пережитого досвіду. Статус ветерана не є поясненням поведінки — він лише сигналізує про необхідність перевірити, чи існують потреби, пов'язані з військовою службою, бойовим досвідом або адаптацією до цивільного життя.
Другий елемент — скринінг та виявлення потреб. Після ідентифікації важливо зрозуміти, чи існують обставини, що потребують додаткової уваги. Мета скринінгу — визначити, які фактори могли вплинути на поведінку людини та які потреби залишилися без належної уваги. Це можуть бути наслідки травматичного досвіду, психологічні труднощі, залежності, проблеми зі здоров'ям, житлом, працевлаштуванням, сімейними відносинами або доступом до соціальних послуг. Травмочутливий підхід виходить із того, що правопорушення ніколи не виникає у вакуумі, тому скринінг має бути спрямований не лише на виявлення травми, а й на визначення першопричин конфлікту із законом.
Третій елемент — міждисциплінарна команда. Після скринінгу та виявлення потреб ключовим завданням стає їх системне вирішення. Людина не існує у відриві від своїх життєвих обставин. Якщо психологічна реабілітація необхідна — вона має бути забезпечена. Проте сама по собі вона не вирішить проблему, якщо першопричинами залишаються невирішені житлові питання, відсутність роботи, правові проблеми, сімейні конфлікти чи брак доступу до соціальних послуг. Міждисциплінарна команда має розглядати потреби людини комплексно, поєднуючи психологічну, медичну, соціальну та правову підтримку в єдиний план дій.
Практичним кроком для цього є створення мапи потреб та мапи наявних ресурсів: програм, послуг і повноважень органів влади, охорони здоров'я, пробації, правничої допомоги, ветеранських сервісів та громадських організацій. Поєднання цих мап показує, хто відповідає за конкретну потребу, де існують прогалини, а де — дублювання. Людина отримує зрозумілий маршрут підтримки — єдину систему подолання першопричин правопорушення, а не розрізнені сервіси.
Четвертий елемент — моніторинг. Навіть найкраща процедура не матиме результату без належного супроводу. Система моніторингу є невід'ємним елементом СРП, оскільки дозволяє відстежувати виконання плану підтримки, своєчасно коригувати його та оцінювати ефективність вжитих заходів. Такий підхід забезпечує не лише справедливість у конкретній справі, а й довгострокову реінтеграцію ветерана в суспільство.
Запропонована модель судово-реабілітаційної процедури фактично є механізмом, який дозволяє державі працювати з першопричинами проблеми, а не лише реагувати на наслідки. Вона поєднує соціальний захист, медичну, психологічну, правову допомогу та менторську підтримку в єдину скоординовану систему. Впровадження такого підходу в Україні могло б стати важливим кроком до гуманізації правосуддя та підвищення його ефективності, особливо в умовах післявоєнного відновлення країни.