Бізнес 4 хв читання Текст: Максим Бережний
Уран стає наступним стратегічним ресурсом Росії
Російські шахти дають лише близько 4,5% світового видобутку, але закордонні частки «Росатома» можуть збільшити контрольовану частку до 36%.
Уран рідко потрапляє в заголовки так само часто, як нафта чи газ, але його стратегічна роль зростає разом із новою увагою до безпеки атомної енергетики. Centre for Strategic Advantage попереджає: до 2040 року Росія може контролювати або суттєво впливати приблизно на 36% світових урановидобувних потужностей, якщо нинішні закордонні проєкти розвиватимуться за планом.
Це набагато більше, ніж частка російських шахт. У 2024 році в Росії видобули 2 738 тонн урану — близько 4,5% від світового показника. Різниця виникає через те, що CSA дивиться на власність. Rosatom через Uranium One бере участь у підприємствах за кордоном, і цей вплив не видно в таблиці, де кожна тонна записується країні, в якій розташоване родовище. Саме тому цифра 36% стосується потенційного контролю, а не внутрішнього видобутку РФ.
Головна ставка — Казахстан. Він забезпечив 23 270 тонн урану в 2024 році, близько 39% глобального обсягу. Uranium One має частки у великих спільних підприємствах із Kazatomprom, а її закордонний видобуток становив 5 829 тонн. Для будь-якого інвестора це приклад того, як контроль над ресурсом формується не через пряме володіння територією, а через довгі корпоративні угоди й партнерства.
Африка може стати наступним напрямком. У Танзанії Mkuju River ще розвивається й не вийшов на комерційний видобуток, хоча пілотна установка працює з 2025 року. У Намібії Uranium One проводить геологорозвідку. У Нігері компанія домовилася з державною TNUC про майбутню розвідку й можливі шахти. Ці активи поки не дають великих поточних обсягів, але створюють право на участь у майбутньому ринку, якщо проєкти дійдуть до виробництва.
Саме довгий горизонт робить уран політично важливим. Від відкриття родовища до стабільного видобутку можуть минути роки. Те саме стосується конверсії та збагачення. США вже заборонили більшість імпорту російського низькозбагаченого урану і витрачають близько 2,7 млрд доларів на власні потужності. ЄС також скорочує залежність, але визнає, що заміна не відбудеться миттєво.
Україна має окремий досвід у цій історії. Її перехід на неросійське паливо для ВВЕР став прикладом того, що технологічну залежність можна послаблювати. Проте сировинна залежність вимагає іншого набору рішень — капіталу в нові шахти, контрактів із виробниками та політичної стабільності в країнах, де є родовища. Український видобуток у 2024 році становив 288 тонн, тому міжнародна диверсифікація лишається необхідною.
Для ділової аудиторії важливо бачити різницю між коротким ціновим циклом і довгим циклом активу. Ціна урану може змінюватися значно швидше, ніж власник шахти або структура спільного підприємства. Саме тому стратегічні позиції формуються через частки, ліцензії та контракти, які діють багато років. Коли попит змінюється, ці права вже не можна швидко створити з нуля.
Для бізнесу сценарій 36% — не причина для паніки, а привід переглянути ланцюг постачання. Той, хто контролює родовища й контракти, отримує важіль, який може пережити короткострокові коливання ринку. Боротьба за уран 2040 року вже відбувається через угоди, що підписуються сьогодні. Якщо альтернативні інвестори швидше розвиватимуть нові джерела, російська частка буде меншою; якщо ні, вплив може зростати без різкого збільшення видобутку в самій Росії.
