Стиль 4 хв читання Текст: Остап Задорожний
Колишній ентузіаст з Нью-Гемпшира відтворив гоночний болід Miller-Ford 1935 року
Вінтажний гоночний автомобіль, зроблений вручну як данина болідам Miller-Ford для Indianapolis 500 1935 року, виставлений на продаж з продавцем-дилером.
Вінтажний гоночний болід Miller-Ford, відтворений вручну ентузіастом з Нью-Гемпшира, пропонують до продажу. Автомобіль створювався у 2024–2025 роках як данина V8-болідам, які були побудовані для перегонів Indianapolis 500 1935 року в результаті партнерства Харрі Міллера, Preston Tucker і компанії Ford Motor Company. Наразі машину пропонує дилер, який придбав її чотири місяці тому.
Кузов виготовлений зі сталі поверх власної рами з сталевих коробчатих труб. Авто пофарбоване в білий і темно-синій колір із написом «V8», який запозичений з оригінальних гоночних автомобілів Miller-Ford. Білою фарбою виконано решітку радіатора, на капоті з жалюзі, що відкривається на боковому шарнірі, є жалюзі на бічних панелях моторного відсіку, крізь які проходять випускні колектори. На бортах нанесено номер 35, а паливна горловина виведена назовні. Колеса 19-дюймові дротяні з болтовим кріпленням, пофарбовані в червоний колір, із двовухими ковпаками, обуті в різнорідні старші шини.
Силова установка взята з Ford 1939 року: це 221-кубовий верхньоклапанний V8 з головками на 24 болти, два карбюратори downdraft на впускному колекторі D&S, генератор, алюмінієвий вентилятор охолодження та перемикний електровентилятор. Водяний насос, за словами продавця, замінили за нинішнього власника. Крутний момент передається на задні колеса через триступеневу механічну коробку передач і банджо-подібну тверду задню вісь, теж з Ford 1939 року. Задня вісь підвішена хромованими койловерними амортизаторами, має панхардову штангу та радіусні тяги. Передня підвіска складається з жорсткої передньої осі, поперечної листової ресори та шпилькоподібних радіусних тяг. Гальма гідравлічні барабанні на всіх чотирьох колесах.
Салон розрахований на двох, сидіння — лава з асиметричними спинками, оббита червоним плісированим вінілом, з червоною вініловою облицюванням периметра та чорними підлогами. Центральний важіль перемикання передач має наконечник із логотипом V8. Тринадцятидюймове тридільне алюмінієве кермо стоїть перед панеллю приладів з гравірованого алюмінію, де в хромованих ободках розташовані тахометр до 6000 об/хв та датчики сили струму, тиску і температури масла. Одометра немає, тож пробіг невідомий. Серед комплектації — вінтажні гоночні шоломи, окуляри та шарфи на двох, а також більше за діаметром кермо, яке ще не встановлене, і запасне кермо діаметром 16 дюймів.
Документи описують машину як Ford Model 48 1935 року. Титул виданий в Арізоні, а ідентифікаційний номер, вибитий на пластині шасі на переборці, — 181601698, і саме він використаний у титулі. Знімки з процесу створення також входять до продажу.
Історичний контекст відтворення пов'язаний з іменем Харрі А. Міллера, який у 1920-х роках утвердився як провідна фігура в конструюванні відкритоколісних шасі й двигунів. Дев'ять гоночних автомобілів Miller із задньопривідною та новаторською переднепривідною конфігурацією виграли Indianapolis 500 між 1923 і 1934 роками. Після банкрутства Міллер продав свої попередні розробки Fred Offenhauser, а згодом об'єднався з підприємцем Preston Tucker, утворивши компанію Miller and Tucker Inc.
Незабаром компанія уклала угоду з Ford на виготовлення 10 гоночних автомобілів із V8 серійного блоку для участі в Indianapolis 500 1935 року. На створення обтічних машин з переднім приводом і незалежною підвіскою на всіх чотирьох колесах у Міллера і Таккера було менш ніж 60 днів. До старту гонки були готові лише п'ять шасі. Усі чотири болідів, що кваліфікувалися, мали проблеми з рульовими механізмами під час перегонів. Після цього десять шасі відправили назад до Детройта на зберігання і згодом продали приватним гонщикам.
4
